Мене звати Ольга, і, мабуть, моє життя з першого дня було пов’язане з тваринами. Я не уявляю себе без собак і котів, без їхніх довірливих очей, без теплих мокрих носів, без того відчуття, що в домі завжди є справжня радість, яка не залежить ні від погоди, ні від новин, ні від настрою. Колись я займалася розведенням і виставковою діяльністю — у моєму житті були і шарпеї, і англійські бульдоги. Це був цілий світ: підготовка до чемпіонатів, довгі поїздки, хвилювання, перемоги, інколи й розчарування. Я вчилася читати кожен рух собаки, бачити її характер, поважати її темп і розуміти потреби. Саме цей досвід дав мені безцінне розуміння: собака — це не «річ», це жива душа зі своїми радощами, страхами і бажаннями.
Згодом моє життя змінилося. Я залишила позаду розведення та виставки, але любов до собак і кішок нікуди не поділася. Навпаки — вона стала ще глибшою. І тоді я зрозуміла, що хочу створити місце, де кожна тварина почуватиметься як удома. Так у моєму житті з’явився невеличкий зооготель у приватному секторі Києва.
Це не величезна комерційна структура, не клітки у ряд і не місце, де все поставлено на потік. Мій зооготель — це радше дім, у якому двері завжди відчинені для хвостатих гостей. У мене є власний зелений дворик із лужайкою, де собаки можуть вільно бігати, гратися, нюхати травичку, відпочивати під сонцем чи у затінку. Я беру небагато тварин одночасно — саме тому кожному можу приділити максимум уваги. І, мабуть, саме це цінують мої клієнти найбільше: у моєму готелі для собак їхні улюбленці не губляться серед десятків інших, а відчувають, що вони тут важливі й особливі.
Я дуже добре пам’ятаю перших своїх гостей. То була сім’я, яка привела до мене англійського бульдога. Іронія долі — саме бульдоги були моєю породою серця. Господарі хвилювалися, бо собака вже був у поважному віці, зі своїми звичками, зі своїми «але». Я бачила їхню тривогу: чи впораюся я, чи зможе їхній улюбленець адаптуватися. І як же було приємно вже за кілька днів отримати від них повідомлення: «Ольго, ми ще ніколи не бачили, щоб він так швидко звик до нових умов». Це стало для мене підтвердженням: я на правильному шляху.
У моєму зооготелі є різні умови — все залежить від того, яка тварина приїжджає. Для когось головне — тиша й спокій, і я розміщую таких собак у більш відокремленому куточку будинку, де вони можуть відпочити без зайвого шуму. Для когось важливі прогулянки й ігри, і тоді зелена лужайка стає головним майданчиком для пригод. Є собаки, які люблять компанію, а є ті, кому комфортніше на самоті — і я завжди враховую це.
Пригадую одного мого постійного гостя — маленького той-тер’єра на ім’я Боня. Він приїхав до мене вперше ще зовсім юним, і тоді господарі хвилювалися, чи витримає він навіть кілька днів без них. Тієї ночі він трохи скиглив, шукав господарів, але вже наступного ранку впевнено носився по газоні й почав обережно цікавитися іншими собаками. Минув час, і тепер Боня приїжджає до мене як на дачу: впевнено заскакує у двір, навіть не озираючись на господарів. А ті жартують: «У вас він щасливий, наче на канікулах». Саме заради цього я і створювала свій готель для собак — щоб кожен відчував себе як удома.
Або ось інша історія. Одного літа я приймала лабрадора Арчі. Лабрадори — то завжди енергія, завжди рух, завжди гра. І я добре розуміла: для нього сидіння в чотирьох стінах — це тортури. Тож кожного дня ми з Арчі вигадували нові ігри на лужайці: від пошуку схованих ласощів у траві до бігу за м’ячем. Він був невтомний, і я сама наче поверталася у дитинство, коли бігала за ним. Господарі потім зізналися: «Ми навіть не очікували, що він повернеться додому таким врівноваженим і спокійним». Бо втомлений, щасливий собака — це завжди спокійний собака.
Мій зооготель — це не лише про собак. До мене привозять і котів. Для них я облаштувала окремі затишні кімнати й полички, де вони можуть почуватися в безпеці. Адже всі ми знаємо: кіт — це маленький господар, який любить контроль і спокій. Саме тому я створила для них справжній готель для котів, де вони не мусять ділити територію з собаками й мають свій затишний простір.
У мене була кішечка Міла, яку господарі залишили на два тижні. Вони хвилювалися, бо вона ніколи раніше не залишалася без них. І перші дні Міла справді тримала дистанцію: сиділа на полиці, спостерігала, не дозволяла підійти близько. Але згодом я помітила: вона почала виходити до мене, дозволяла гладити себе, а під кінець навіть муркотіла на колінах. Коли господарі приїхали забирати її, вони були вражені: «Вона навіть вдома не завжди така ласкава, як у вас». І це, мабуть, найбільша нагорода для мене — бачити, що тварина довірилася.
Мене часто питають: у чому секрет того, що тварини швидко звикають до мого зооготелю? Я думаю, відповідь проста — у любові й увазі. Я справді не можу пройти повз собаку чи кота, не погладивши його, не поговоривши з ним. Для мене це не робота, а спосіб життя. Я вмію чути кожного свого гостя: коли йому сумно, коли він хоче гратися, коли потребує тиші. І завжди намагаюся дати саме те, що потрібно.
Ще одна особливість мого готелю — це невелика кількість постояльців. Я свідомо не беру багато тварин, бо хочу, щоб кожна почувалася важливою. У мене не буде так, що собака сидить цілий день у вольєрі й чекає, коли до нього нарешті хтось підійде. Навпаки — я поруч постійно. Ми гуляємо, граємося, іноді просто сидимо разом на траві. Бо інколи собаці достатньо лише того, що ти поруч.
Звісно, кожен мій гість залишає в серці слід. Я пам’ятаю всіх — від найбільших до найменших. Хтось приїжджає всього на день-два, а хтось залишається на тижні. Є ті, хто повертається знову й знову. І це для мене найкращий комплімент: якщо собака чи кіт вдруге заходять у мій двір без страху, без сумнівів — значить, вони відчули себе тут як удома.
Мій готель для собак і котів — це місце, де тварини мають свій маленький відпочинок, а господарі — спокій. Я знаю, що для кожного власника найголовніше — бути впевненим, що його улюбленець у безпеці, нагодований, щасливий і не самотній. Тому я завжди на зв’язку, завжди готова поділитися фото чи відео з прогулянки чи з ігор. Багато хто з господарів зізнається: ці відео для них — найкраща частина дня, коли вони у відрядженні чи у відпустці.
Іноді я думаю: якби собаки й коти могли говорити, що б вони сказали про мій зооготель? Мені здається, вони б сказали: «Тут нас люблять. Тут ми не гості, а частина сім’ї».
Я щаслива, що можу робити саме це. Мій зооготель невеликий, затишний, із зеленою лужайкою й теплом людських рук. Тут немає метушні, немає байдужості. Є любов, повага й розуміння. І поки мої хвостаті друзі повертаються до мене знову й знову — я знаю: я на правильному шляху.
